понеділок, 5 серпня 2013 р.

210 років від дня народження російського письменника, казкаря Володимира Федоровича Одоєвського (1803-1869)


Князь В. Ф. Одоєвський (1803-1869), письменник, філософ, музикант, один з умнейших, енциклопедично утворених людей свого часу. Виховувався в Московському шляхетному пансіоні. В 1823 р. разом з поетом Д. В. Веневітіновим став на чолі суспільства любомудрів, метою якого було «вивчення сучасного німецького любомудрия» і створення самобутньої російської філософії. З В. К. Кюхельбекером видавав альманах «Мнемозина» (1824-1825). Переїхавши в 1826 р. з Москви в Петербург, служив у Департаменті духовних справ іноземних сповідань, а потім помічником директори Публічної бібліотеки. Будинок Одоєвських став у той час духовним і інтелектуальним центром Петербурга: тут збиралися літератори, художники, музиканти. Постійним відвідувачем літературно-музичного салону Одоєвського був А. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Коротка біографія Володимир Федорович Одоєвський. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) С. Пушкін, разом з яким Одоєвський і Н. В. Гоголь в 1833 р. мали намір видавати альманах «Трійчатку» (згодом Одоєвський став також співробітником пушкінського «Сучасника»). Одоєвський писав музичні п'єси, статті про музику, працював над удосконаленням клавесина, займався питаннями природознавства й політики, але основною сферою його діяльності було красне письменство. Представник плину філософського романтизму в літературі, Одоєвський працював переважно в області малих жанрів: створював алегорії («Старі, або Острів Панхаи»), притчі («Бал», «Бригадир», «Глузування мерця»), казки гротескно-дидактичного змісту (в 1833 р. їм був виданий збірник «Строкаті казки»), світські й фантастичні повісті й новели («Князівна Мими», «Князівна Зизи», «Косморама» і ін.). Наприкінці 30-х рр. замишляє цикл повістей про спілкування людини зі стихійними парфумами («Сильфіда», «Саламандра»). Своєрідною енциклопедією російського романтизму став роман Одоєвського «Російські ночі» (1843), куди ввійшли його найбільш значні повісті 30-х рр., обрамлені філософськими діалогами. У них письменник відтворив атмосферу зборів Суспільства любомудрів 1823- 1825 гг.
Відмітна риса прози Одоєвського - змішання фантастичного й реального, мистики й раціоналізму, сатири й філософії, що чітко виявилося в новелі «Примара».
Примара.- Уперше новела опублікована: Літературні додатки до «Російського інваліда». 1838. № 40. Публікується по виданню: В. Ф. Одоєвський. Повісті й розповіді. М.: Дет. літ., 1985.
«Никнув. Вас. Путяге» .- Н. В. Путята (1802-1877) - літератор, близький друг Е. А. Баратинського. Дружні відносини зв'язували його в 30-е рр. також з Одоєвським і Пушкіним
«...Ириней Модестович...» .- Перша книга Одоєвського звалася: «Строкаті казки з дотепом, зібрані Иринеем Модестовичем Гомозейкою, магістром філософії й членом різних учених суспільств...» (1833). Згодом Ириней Модестович став наскрізним героєм-оповідачем ряду повістей Одоєвського - прийом, характерний для російської літератури 30-х рр. XIX в.
«...лагодилися...» - ламалися, були надмірно церемонними
«...первородного гріха...» - так називалося в Біблії гріховне падіння перших людей, Адама й Еви, по наущению диявола пізнання, що вкусили яблуко, і вигнаних за те з раю
«...про людей, що були після смерті...» .- Див. примеч. до с. 121.
«...про танцюючі стільці...» .- В 1830-е рр. це була одна з улюблених тем світського суспільства (див. предисл.).
«...вольтерьянец...» - послідовник навчання Вольтера, політичний і релігійний вільнодумець. На початку XIX в. слово часто вживалося з лайливим відтінком
«...«Epitre a Uranie»...» - філолофсько-дидактична поема Вольтера «Послання до Урании» (1733), у якій він виступає проти християнського догмата про всеблаго богу
« «Discours en vers»...» - поетичний трактат Вольтера «Міркування у віршах про людину» (1738), у якому затверджується рівність станів і теорія «розумного егоїзму».
«...готичної архітектури...» . -для готичної архітектури ( XII-XV вв.) характерні: стрілчасті арки, напівкруглі вікна с. багатобарвними вітражами, гігантські ажурні вежі, спрямовані вгору, складний орнамент. Все це протистояло гармонії й плавності ліній античної архітектури, за що італійці в XV в. назвали даний стиль готичним, тобто варварським
«...англійський сад...» - різновид ландшафтного парку, заснованого на використанні природного ландшафту. Став вираженням романтизму в садово-парковій архітектурі другої половини XVIII в.